Наваждение
урааа, я сделала это, да еще и на украинском языке.)


“”Оригінальний маляр чи оригінальній письменник — діють мов ті окулісти. Лікування їхним малярством, їхньою прозою не завжди приємне пацієнтам. По завершенні курсу лікар наказує нам: “Тепер дивіться”. І ось світ (створенyий не раз, а щоразу перетворюванний новим оригінальнім митцем) постає перед нами зовсім інакшим і водночас цілком яснім.. Такий ото вік, новій, свіжостворенній і недовивченній Усесвіт. Він проіснує до наступного геологічного зсуву, що його викличе новій оригінальний маляр чи новий оригінальний письменник. “
Ці слова, сказанні Марселем Прустом, одним із літераторів модерністської літератури, чудово відображують моє ставлення до модернізма, зокрема творам Кафки. Зворушливий, трагічний, хворобливий світ, такий близький до читача через співпереживання до докладно описаного внутрішнього миру героя, вражає жорстокістю, байдужістю, відчуженістю особистості від социума. В новелі “Перевтілення” чоловік перетворюється на жалюгідну комаху, від чого дуже страждає, повільно деградує разом зі своєю родиною, до останнього намагаючись зберегти те, що робило його чоловіком (тягнучись к музиці яку грала його сестра), але гине від нападу свого рідного батька, завершуючи своєю смертю розпачливі для його родини, питання моралі й людських цінностей — незважаючи на те, що питання залишилися без відповідей, родину це більше не турбує, і вони нарешті радіють — гротескний фінал залишає змішанні та гірки почуття.
У відмінності від творчості “неореалізму”, письменниками якого був Бунін и Купрін, де увага наділялась величі людського духу, гармонійному поєднанню реалізму та спрямованого до великої мети романтизму, модерністі здаються занадто індивідуалістично-егоїстичними, поглибленими до себе. Здатність бути Творцем для них є побічною, герої модерністських творів спрямовані на меланхолічне пасивне споглядання відчуженого світа.
Але дуже цікаво, як був створений такий світ — модерністи майстерно переплітають вигадку та дійсність, протипоставляють їх один одному, керуючись лише своїми художніми цілями. Дуже докладно описуючи світ героя, вони занурюють читача у особливу атмосферу, де діє свій час, свої закони. У час науково-технічного прогресу, модерністи “дедалі менше значення надавали інтелектові”, зосереджуючись на ірраціональному, таємницях підсвідомості. Філософія Фрейда, екзистенціалізм Сартра, та винаходи Юнга “архетипів”, “колективного несвідомого” також суттєво вплинули на розвиток цієї літературної течії.
Мені здається, що модернізм слід розглядати як першу хвилю у часі значних змін в літературі. Але це ніяк не “дев'ятий вал”, тому прочитанні сторінки Кафки не вразили мене відсутністю глибини порушених тем, та викликали вітторження акцентом на хворому сприйняттю реальності яка, замість того, щоб бути показником скаженого світу, так міцно стоїть на ногах, що мусиш сприйняти цей “кафкіанський абсурд” як адекватну модель світу, але, мені здається, це приречена та недієздатна модель. Тож, мені ближче та важливіше, серед відомих мені напрямків мистецтва — авангардизм, с їхнім прагненням доповнити світ знахідками свого внутрьошного світа, зробити його багатомірним, та неоромантизм, який висловлює прагнення людства до самовдосконалення, створюючи такі виразні образи як Данко з вирваним з груди сердцем, освітлюючим путь у майбутнє людям, та зворушливим виразом Горького - “Людина — це звучить гордо!”